Ніколи не замислювалися, як американські нудистські курорти реагують на ерекцію?
Тепер у США є понад 200 нудистських курортів по всій країні — це колекція пляжів, таборів і затишних місць, які дозволяють людям зняти одяг і з’єднатися з природою так, як це робили люди до винайдення одягу. Попри таке розмаїття курортів у Америці з 1930-х, редактор журналу Vice, Марк Хей зазначає, що так званій “натуралістській” спільноті було давно важко визначитись, що робити, коли хтось дійшов ерекції на несексуальному нудистському курорті.
За словами Хея, більшість американських нудистських груп стверджують, що ерекція трапляється рідко, завдяки самовладанню та нееротичному характеру зборів. Більшість мають несексуальні заняття, такі як плавання, співи та барбекю.
(Тут ми мусимо відзначити, що Хей враховував лише гетеросексуальні та змішані гендерні курорти нудистів, а не для геїв та бісексуалів, які, як правило, є більш сексуальними.)
Оскільки більшість людей трактують ерекцію як “ознаку небажаної сексуальної уваги або результат витріщання, що може змусити інших відчувати себе некомфортно”, – каже Хей, звичайним етикетом є просто прикрити ерекцію рушником, який нудисти використовують для сидіння.
Але тут є проблема: якщо нудизм полягає в тому, щоб прийняти своє тіло і поєднатись із природою, то ганебне приховування природного збудження тіла здається суперечливим самому духу натуралізму. Особливо для чоловіків, у яких ерекція може виникати рефлекторно через стрес або гормональні коливання — тобто без сексуального збудження чи наміру.
Браян Гофман, автор книги 2015 року “Голяка: культурна історія американського нудизму“, розповів Хею, що ще в 1930-ті роки, коли вперше формувались нудистські курорти, вони відчували себе розділеними щодо того, як поводитися з ерекцією.
Прагнучи залучати інших до своїх повних любові і вільних від одягу територій, курорти прагнули підтримувати атмосферу корисності, поваги та не еротичності. Таким чином, більшість курортів та філософів нудистів вирішили (за словами Хея), що “гуляти довкола з ерекцією не повинно бути проблемою, допоки хтось не буде категорично проти”.
Але, зазначає Гофман, солдати Другої світової війни за кордоном часто використовували журнали нудистів як порнографію і коли вони поверталися з війни додому, то почали перевіряти на нудистських курортах, як самотні особи, чи будуть власники курортів та натуралісти бити на сполох через можливий секс, перелюбство, гомосексуалізм та педофілію на їхніх землях, особливо в той історичний час, коли в Америці такі речі розцінювалися як загроза здоровому (тобто подружньому та гетеросексуальному) способу американського життя.
В результаті, деякі курорти нудистів прямо забороняли одиноких чоловіків і інших чоловіків, які не приховували постійну ерекцію чи інші фізичні прояви прихильності (наприклад обійми та тримання за руку), еротичний одяг та білизну.
Новий культурний рух 1960-х років потім відкинув ці правила як застарілі, лицемірні та надмірно консервативні. Однак, Хей пише:
“Боязнь педофілії, небажаного сексуального прогресу чи зґвалтування та інший негативний досвід агресивних чоловічих сексуальних норм, все ще є актуальною — особливо в громадах, де кожен не знає один одного. А для місць, які не зможуть привернути до себе увагу, мінімізація ризику будь-якого небажаного еротичного обміну є просто очевидною.
А ви бували раніше на курортах нудистів? У вас коли-небудь траплялася дивна чи незручна ситуація на будь-якому курорті нудистів? Дайте нам знати.
Ця стаття вперше була опублікована 3 Березня 2017 року.
